Засвіт встали козаченьки Засвіт встали козаченьки В похід з полуночі. Заплакала Марусенька Свої ясні очі. Не плач, не плач, Марусенько, Не плач, не журися, Та за свого миленького Богу помолися! Стоїть місяць над горою, А сонця не має… Мати сина в доріженьку Слізно проводжає: "Іди, іди, мій синочку, Та й не забавляйся. За чотири неділеньки Додому вертайся". "Ой рад би я, матусенько, Скоріше вернуться, Та щось кінь мій вороненький В воротах спіткнувся. Ой Бог знає, коли вернусь, В якую годину; Прийми ж мою Марусеньку Як рідну дитину! Прийми її матусенько,- Всі у Божій волі! Бо хто знає, чи жив вернусь, Чи ляжу у полі?" "Ой рада б я Марусеньку За рідну прийняти, Та чи буде ж вона мене, Сину, шанувати?" "Ой не плачте, не журітесь, В тугу не вдавайтесь: Заграв кінь мій вороненький, Назад сподівайтесь!"